Інформація для батьків
Поради вчителям
Батьківські збори – як військовий парад. Кожен раз намагається наново демонструвати свої можливості. Краще, щоб наочно. А головне батьківське питання завжди те саме: що відбувається з моєю дитиною в школі?
Дякуйте батькам за все підряд. Багато разів за одне й теж саме. Обов'язково у присутності всіх. Дякуйте учням за їх надзвичайних батьків. Дякуйте бабусям і дідусям за те, що зустрічають дітей зі школи, допомагають організовувати шкільні свята. Окремо дякуйте татам – за виняткову увагу до потреб школи, за найменший крок назустріч дитині й учителю. Звичайно, вияв вдячності може бути будь-яким. Але особливо запам'ятовуються листи з подякою.
Записи в щоденнику улюбленого дитяти – найболючіша тема для багатьох батьків. Як правило, записи невиразно інформують про те, чого дитина не виконала в школі. А якщо змінити тактику і почати писати позитивні, схвальні відгуки дякувати дитині офіційно (письмово), регулярно закріплюючи похвалу? Так, це потребує вашого часу, але воно цього варте!
Основне завдання школи, якщо вона справді хоче розірвати ганебне коло протистояння з батьками з приводу прав і обов'язків за виховання і навчання дітей, – переконати батьків у своєму щирому бажанні розділити цю відповідальність порівну. Батьки не повинні боятися школи (пригадайте відсутність оптимізму на обличчях батьків, коли ви їм повідомляєте про чергові батьківські збори). Батьки не повинні почуватися у школі гостями, яких запрошують тільки на великі свята, або підсобними робітниками для миття вікон чи фарбування парт, або безрозмірними гаманцями, з яких треба "витрушувати" необхідну суму в разі потреби.
Ніколи не "викликайте" батьків до школи. Завжди запрошуйте їх поговорити. І неодмінно наперед. Не практикуйте ситуації "Щоб завтра батьки були у школі!". Адже розмова під гарячу руку призводить до протилежного результату. До того часу, поки зустріч учителя і батьків буде для дитини покаранням, розраховувати на повноцінну співпрацю передчасно...
Вивчайте батьків (та інших членів сім'ї) за їх інтересами, сферою професійної діяльності, методами виховання, але не як маму Світлани чи тата Михасика, а просто як досвідчених дорослих людей, з якими вам доводиться вирішувати спільні проблеми. Можливо, ви зустрінетеся з дивовижними людьми, і вони стануть відомими завдяки вашій щирій зацікавленості.
Учіться у батьків, адже вчитель – це не обов'язково та людина, яка знає більше, а та, яка знає інше.
На жаль, на сьогодні батьківські збори – найпоширеніша форма взаємодії вчителя та родини учня. А де ж поділися лекції, семінари, педагогічні практикуми, дискусії, тренінги, конференції, консультації? Що це – лінощі, дефіцит часу чи професійна невідповідність багатьох учителів? Виходить, кількість батьків, присутніх на зборах, – єдиний показник їх активності, довіри до школи, готовності взяти участь в житті класу. Але й тут дотримання простих правил може суттєво стимулювати процес залучення батьків до школи.
Ніколи не дорікайте батькам, які не відвідують батьківські збори, адже це не сприяє їх бажанню зустрічатися з вами частіше. Завжди щиро (без іронії) радійте їх появі у вашому класі.
Обов'язково звертайтесь до батьків по імені та по батькові, а не кажіть "мама Михайлика". Інакше може скластися враження, що батьки мають значення для вас тільки в такій ролі.
Привселюдно на зборах намагайтеся говорити про загальні проблеми, а не про проблеми конкретної дитини. А хвалити – персонально і обов'язково всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної дитини. Діти змінюються, дорослішають, освоюють новий простір, і, як правило, набагато успішніше, ніж ми собі уявляємо на перший погляд.
Ви досягнете особливого ефекту, якщо вдасться проаналізувати, чого саме досягли школярі з часу вашої останньої зустрічі з батьками, а що їм не вдалося, залишилося недосяжним. Вияв проблеми має бути конструктивним: ось проблема; заради її вирішення було б непогано зробити це і це; я постараюся зі свого боку, а ви спробуйте зі свого...
Якщо батькам пропонується реальна і конкретна модель застосування батьківських ресурсів, то віддача завжди збільшується. Крок за кроком цілеспрямовані дії сприяють позитивним результатам. Зростає зацікавленість батьків. Вони починають звертатися до вас за порадами, а ви отримуєте можливість відслідковувати розвиток дитини у сім'ї.
Намагайтеся не критикувати дії колег, дотримуйтеся професійної етики, навіть якщо у вас інша думка з цього приводу.
У разі необхідності, просіть батьків про надання допомоги, докладно пояснюючи, чому саме ви не можете без них обійтися; попросіть висунути інші варіанти розв'язання проблеми і з бажанням їх обговорюйте.
Запрошуючи батьків до школи, запитайте себе: "Що я хочу отримати в результаті?" Якщо ви хочете зустрітися з мамою чи татом тільки для того, щоб висловити своє обурення, засудити дії дитини чи батьківські методи виховання, то цей шлях неефективний. Спробуйте знайти й запропонувати конструктивне рішення, і це принесе полегшення перш за все вам.
Під час обговорення в присутності дитини пам'ятайте: наскільки б вона не була винна, батьки завжди (принаймні на людях) повинні бути адвокатами своїх дітей. Нечесно і несправедливо нападати обом на одного!
Не покладайтеся на чутки. Говоріть тільки про достовірно відомі речі, не заохочуйте наклепи.
Намагайтеся не використовувати загальні фрази "погано себе поводить", "не хоче вчитися" тощо. Висловлюйтеся чітко: "не виконав два домашніх завдання з математики", "відмовився відповідати на уроці хімії" і т.д. У такому випадку батькам буде легше проконтролювати подальшу навчальну діяльність дитини.
Пропонуючи різноманітні способи вирішення проблеми, не провокуйте батьків на насилля після так званого "розбору". Цим ви лише настроїте дитину проти себе, і, як результат, діти будуть уникати повідомляти батькам дати чергових зборів.
Завершуючи зустріч, запитайте себе, чи виправдалися ваші очікування щодо неї? З якими почуттями батьки йдуть додому? Як подивиться на мене учень завтра?
Поради батькам
У батьків із школою стосунки нерідко бувають складні... За десять років багато з них так і не можуть переступити через страх відвідування батьківських зборів, "індивідуальних консультацій", на які періодично запрошують вчителі. Але будь-хто з батьків розуміє: роз'єднаність із школою викликає непривабливі наслідки для обох сторін, не кажучи про дитину, яка, як і в давні часи, залишається яблуком розбрату двох соціальних інститутів – сім'ї та школи.
Школа не завжди може задовольнити всі запити батьків. Зрозуміло також, що наявні у школі умови вимагають кращого, а рівень оплати праці, що існує зараз у системі освіти, не дозволяє батькам наполягати на багатьох своїх вимогах. І все ж таки... Якщо глянути на ситуацію по-іншому, то що ж зрештою залежить від нас, батьків? Як ми будуємо наші взаємостосунки зі школою? Не є таємницею те, що школа – це величезний "полігон" для конфліктів, які часом провокуються нами, батьками. Змінити устрій шкільної системи нам не під силу, але, можливо, можна змінити щось у собі?..
Не вимагайте від школи більше, ніж вона може дати. Школа – це частина життя дитини. У першокласників – більша, у випускників – менша. Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина жила цікавим життям і поза школою, тоді можливі шкільні поразки і невдачі не будуть настільки руйнівними для її особистості.
Учителі, як і всі інші люди, різні. Не узагальнюйте і не переносьте своє невдоволення на весь колектив школи. Напевне, серед педагогів знайдуться ті, з ким ви можете знайти спільну мову та розуміння.
При виникненні неприємної ситуації, пов'язаної з вашою дитиною, пам'ятайте, будь ласка, що ви – єдина людина, здатна надати їй моральну підтримку при загальному "розборі". Ваше завдання в школі – прояснити становище, а от усі "заходи" краще застосовувати вдома після ретельного спільного обговорення із сином чи донькою.
Приходячи до школи, обов'язково просіть вести діалог на основі конкретних фактів, а не на основі особистих вражень учителів. Враження бувають інколи дуже суб'єктивними, і не варто опиратися лише на них. Намагайтеся зібрати різноманітну інформацію про життя дитини і проаналізуйте її самостійно.
Спробуйте також зрозуміти не тільки особливості поведінки вашої дитини в класі (школі), але й загальну атмосферу навчального закладу. Будь-які вчинки дітей пов'язані із соціальним контекстом, в якому вони розвиваються. Не кваптеся робити поспішні висновки, не зрозумівши справжньої причини саме такої поведінки дитини.
Не приймайте вчительську правоту на віру. Звичайно, не слід обговорювати з дитиною тільки негативні якості (вчинки) учителів. Спробуйте в кожному явищі знайти ту краплю корисного, яка неодмінно присутня в ньому. Вчіть цьому дитину.
Намагайтеся регулярно приходити на батьківські збори. По можливості просіть класного керівника повідомити порядок денний та тривалість зборів.
На самих зборах піднімайте питання загального характеру, важливі для всіх. Усі проблеми, пов'язані саме з вашою дитиною, доцільно розглянути в індивідуальній розмові з учителем. Однак, краще для такої розмови вибрати спеціальний час, оскільки після загальних зборів повноцінна розмова може не відбутися, певні нюанси залишаться нез'ясованими.
Подумайте, чим саме ви можете допомогти школі чи конкретному вчителеві. Не завжди ця допомога повинна проявлятися у матеріальній підтримці. Може статися, що ви володієте якоюсь корисною для школи інформацією чи можете надати консультації, пов'язані з вашою професійною діяльністю або здатні допомогти школі у тиражуванні навчальних матеріалів, забезпеченні комп'ютерними програмами тощо.
Ваша активна участь у житті школи сприятиме позитивному впливові не тільки на вашу дитину, але й на весь освітній простір, в якому вона знаходиться.
І останнє. Для того, щоб навчити дитину дотримуватися соціальних норм, батьки повинні не тільки розповідати про них людині, котра дорослішає, але й демонструвати це на практиці. Подумайте, будь ласка, якими бачить дитина ваші ділові та особисті стосунки з учителями? Чи згодні ви, щоб ваші син чи донька будували свої взаємостосунки з людьми, користуючись саме вашим прикладом? Якщо так – вас можна тільки привітати. Якщо ні – ви маєте час, щоби щось змінити.
Поради батькам як оцінювати шкільні “успіхи” своїх дітей
З боку батьків у стосунках зі своїми дітьми необхідно зменшувати хворобливість переживань дітей з приводу невдач, допомагати їм емоційно переборювати ситуації, які пов’язані з шкільними оцінками. Похвала необхідна, але треба вказати на помилки, недоліки, неточності.
Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на дитини, а не пригнічувало її ще більше.
Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: 1,2, ...10 Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні “успіхи” “Постійте в черевичках” своєї дитини. А тепер можна починати розмову, а може ... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може ... допомогти розібратися у складній теоремі, а може ... Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі “газ” і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний, педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини “все й одразу” Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому навіть не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає “зубрилою, яка ненавидить учнів, школу, а може й...вас
Правило 3: безмежна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її “успіхи” у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдач? Вона вас засмучує і ... все.
Правило 4: не бийте лежачого. “Двійка”, а для когось і “четвірка” – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує спокійної допомоги.
Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати той, якого ви найбільше хочете позбавитись, і говоріть тільки про нього.
Правило 6: вибирайте найголовніше, почніть з ліквідації тих шк. труднощів, котрі найзначніші для неї.
Правило 7: головне – хваліть виконавця, а критикуйте невиконання. Дитина схильна оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку від особистості.
Правило 8: найважче: оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами-неуспіхами сусідського Івана.
Правило 9: не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого немає за що похвалити.
Правило 10: виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра в себе і в успіхи своїх навчальних зусиль Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально, тактовно. Тоді в дитини нема ілюзії повного успіху, відчуття повної невдачі
Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі і вона спробує їх досягти Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.
Правило 12: Не рвіть останню нитку. Якщо зацікавленості в навчанні нема, а в дитини є хобі, сфера живого інтересу, то треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це саме та ниточка, за яку можна “витягнути” дитину до активного життя у навчанні.
Для того, щоб ці правила виявилися ефективними, необхідно їх об`єднати: дитина повинна бути не об`єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.
Пам`ятка батькам від дитини
25 дитячих прохань
- не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов’язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас;
- Не бійтесь бути вимогливими зі мною. Я надаю перевагу саме такому підходу. Це дозволяє мені визначитись;
- Не покладайтесь на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважати слід лише на силу. Я відгукнусь з більшою готовністю на ваші ініціативи;
- Не будьте непослідовними. Це збиває мене з пантелику. Змушує вперто намагатися у всіх випадках залишити останнє слово за собою;
- Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати – це похитне мою віру в вас;
- Не піддавайтесь на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, щоб роздратувати вас. А то надалі я намагатимусь досягти ще більших перемог;
- Не засмучуйтесь занадто від моїх слів: “Я вас ненавиджу”. Я не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за тим, що мені зробили;
- Не змушуйте мене почувати себе меншим ніж я є насправді. Я відіграюся над вами за те, ставши “плаксою”;
- Не робіть для мене і за мене те, що я у змозі сам зробити, я використовуватиму вас як обслугу;
- Не дозволяйте моїм поганим звичкам притягувати до мене надмірну частку вашої уваги. Це тільки надихне мене на їх продовження;
- Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч;
- Не намагайтеся обговорювати мою поведінку у самий розпал конфлікту. За деякими об’єктивними причинами мій слух притупляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами зникає. Буде нормально, якщо ви зробите якість кроки, але давайте поговоримо про це пізніше;
- Не намагайтеся читати мені нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, що я чудово розумію, що таке добре і погано;
- Не змушуйте мені відчувати, що мої провини – смертельний гріх; я повинен навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не приладний;
- Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив; я ніколи сам не розумію, чому чиню так, а не інакше;
- Не піддавайте надто великому іспитові мою чесність; заляканий я легко перетворююся на брехуна;
- Не забувайте, що я люблю експериментувати: саме так я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим;
- Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок: я вчуся на власному досвіді;
- Не намагайтеся здихатися мене, коли я ставлю відверті запитання: якщо ви не будете давати на них відповіді, я шукатиму інформацію “на стороні”;
- Ніколи не натякайте, що ви – досконалі і безгрішні: це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами;
- Нехай мої страхи не викликають у вас надмірного хвилювання, інакше я буду лякатися ще більше: покажіть мені, що таке мужність;
- Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння і підбадьорювання, але похвала, коли вона чесно отримана, іноді все ж забувається, а прочуханка, здається ніколи.
Ставтеся до мене так, як ви ставитеся до своїх друзів.
Тоді я також стану вашим другом.
Я вчуся, наслідуючи приклади, а не під впливом критики.
І, крім того, я вас сильно люблю.
Будь ласка, ставтеся до мене з такою ж любов’ю.
Тематика виступів
на заняттях педагогічного всеобучу
для батьків
У роботі засідань університету батьківських знань обов'язково бере участь заступник директора з виховної роботи. У своїх виступах він повинен пропагувати серед батьків знання про індивідуально-психологічні особливості дітей різних вікових груп з метою раціональної організації сімейного виховання; сприяти запобіганню типовим помилкам у вихованні школярів, налагодженню продуктивної взаємодії старшого та підростаючого поколінь; висвітлювати питання психологічних аспектів ранньої профілактики шкідливих звичок, зокрема вживання алкоголю та наркотиків, запобігання бездоглядності та жорстокого ставлення до дітей у сім'ї.
Знайомство із системою знань, що висвітлюють основні прояви психіки дитини та показують зміни, які характеризують її розвиток, допоможе батькам більш успішно проявити себе в якості "природних психологів" у процесі виховання дітей, а також швидше і легше досягати тих цілей, які вони, батьки, ставлять перед собою.
Нижче ми подаємо орієнтовну тематику виступів на засіданнях університету батьківських знань.
Молодший шкільний вік
1. Психологічна готовність та адаптація дитини до школи. Складові шкільної готовності. Шляхи корекції неготовності до школи. Адаптованість до школи. Прояви дезадаптації. Допомога батьків у швидкій адаптації першокласника.
2. Психологічні умови успішного навчання молодшого школяра. Організація навчальної роботи молодшого школяра. Як допомогти дитині у приготуванні уроків. Уміння вчитися, його складові. Роль батьків у формуванні навчальних вмінь. Труднощі у навчанні та їх подолання. Класи інтенсивної педагогічної корекції та їх роль в оптимізації навчання.
3. Розвиток емоційної сфери молодшого школяра. Прояви порушень емоційно-вольової сфери дітей. Допомога батьків у подоланні тривожності, агресивності, страхів, інших емоційних порушень у дітей. Невротичні прояви та їх запобігання. Чи може бути гра ліками від тілесних і душевних хвороб. Як використовувати гру, коли дитина хворіє.
4. Побудова психологічного контакту між школярем і батьками. Типові помилки у вихованні та шляхи їх подолання. Стилі сімейного виховання. Природність у вихованні дитини. Як карати і як хвалити. Безумовне прийняття дитини як запорука її психічного благополуччя.
5. Готовність до навчання в середній школи. Основні новоутворення молодшого шкільного віку (довільність, рефлексія, теоретичне мислення). Навчальні навички як передумова успішного навчання майбутнього п'ятикласника. Емоційні проблеми, пов'язані з закінченням молодшої школи.
Підлітковий вік
1. Перехід від початкового навчання до середньої школи. Адаптація п'ятикласників до умов навчання у середній школі. Особливості навчальної діяльності учня в середній школі Правила роботи з навчальним текстом. Самостійна робота учнів та допомога батьків. Налагодження продуктивної взаємодії з учителями.
2. Вікові особливості молодших підлітків. Підвищена втомлюваність та її вплив на поведінку підлітків. Потреба в достойному статусі у колективі – провідний мотив поведінки підлітка.
3. Психологічні особливості старших підлітків. Новий етап у фізіологічній перебудові організму, якісні перетворення в характері, самоствердження підлітка. Роль спілкування у формуванні особистостей підлітка.
4. Запобігання важковиховуваності в підлітковому віці. Поведінкові реакції, властиві підліткам. Неврози та акцентуації характеру. Важковиховувані діти чи "важкі" батьки. Патологічні новоутворення особистості(ефект неадекватності, порушення мотиваційної сфери та образу "Я"). Роль сім'ї у подоланні важковиховуваності.
5. Особливості психосексуального розвитку підлітка. Психофізіологічні зміни в організмі підлітка. Формування психосексуальної ідентичності. Статеве виховання в сім'ї. Підготовка до сімейного життя.
6. Сімейне виховання в підлітковому віці. Авторитет батьків. Типові помилки сімейного виховання. Як передати почуття відповідальності підлітку. Чому важливий контакт із підлітками. Типові конфліктні ситуації та шляхи їх вирішення.
7. Чому їм важко вчитися? Шкільна дезадаптація в підлітковому віці. Розумовий розвиток і успішність. Мотивація навчання. Навчальні вміння і навички. Вибір навчального закладу для оптимального навчання. Таланти ваших дітей.
8. Обдаровані діти. Ранні вияви обдарованості й таланту. Загальна розумова обдарованість та пізнавальні нахили. Однобічна пізнавальна спрямованість. Розвиток і стимулювання творчих інтересів та здібностей у сім'ї. Підготовка підлітка до вибору професії.
Юнацький вік
1. Вік та індивідуальність. Процеси фізичного дозрівання в юності. Самосвідомість, відкриття "Я". Психологічна зрілість. Самоідентичність та епоха мораторію. Формування часової перспективи та здатності до планування майбутнього в юнацькому віці.
2. Ми їм потрібні. Юнацький вік і взаємостосунки з дорослими. Статус в сім'ї та стосунки з батьками. Конфлікти, їх причини і способи подолання.
3. Товариство однолітків. Товариськість і уособлення. Юнацька субкультура. Значення спілкування в юнацькому віці. Дружба та міжособистісна прихильність. Шкідливі звички та можливості їх подолання.
4. Психосексуальний розвиток в юнацькому віці. Статеве дозрівання і юнацька сексуальність. Психосексуальна ідентифікація та засвоєння статевої ролі. Залицяння і любов. Підготовка до шлюбу й статева освіта.
Для всіх вікових категорій
1. Профілактика бездоглядності. Якщо батько п'є. Занедбані діти. Жорстокість і насилля в сім'ї. Права дитини.
2. Психологічні передумови виникнення шкідливих звичок (куріння, наркоманія, алкоголізм) та їх запобігання. Фактори ризику. Первинна, вторинна та третинна алкоголізація. Роль сім'ї у ранній профілактиці вживання аддиктивних речовин (речовини, що вміщують алкоголь, наркотики). Якщо біда вже сталася. Розпізнавання етапів вживання наркотичних засобів у дітей. Роль сім'ї у подоланні залежностей.
Поради батькам «Один день – без нотацій»
(поради батькам)
1. Будіть дитину спокійно; коли вона прокинеться, мусить побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не дорікайте за помилки і через необачність, навіть якщо "вчора попереджали ".
2. Не квапте, вміння розрахувати час – ваше завдання, і якщо це вам погано вдається, то провини дитини в цьому немає.
3. Не виряджайте дитину до школи без сніданку, їй потрібно багато попрацювати.
4. Не прощайтесь, попереджаючи та наставляючи: "Дивись, не пустуй", "Поводь себе добре", "Щоб сьогодні не було поганих оцінок" т.п. Побажайте успіху, знайдіть декілька ласкавих слів. У дитини попереду важкий день.
5. Забудьте фразу "Що ти сьогодні одержав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушуйте на неї тисячу питань, дайте розслабитись (пригадайте, як ви самі почуваєтесь після важкого робочого дня, багатогодинного спілкування з людьми). Якщо ж дитина занадто збуджена, якщо бажає поділитися чимось, не відмахуйтесь, не відкладайте на потім, вислухайте, це не забере багато часу.
6. Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай заспокоїться, тоді і розповість усе сама.
7. Вислухайте зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати допит і постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини.
8. Після школи не поспішайте посадити виконувати уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (а в першому класі добре було б години півтори поспати ) для відновлення сил. Найоптимальніший час для приготування уроків від 15до 17 год. Заняття вечорами некорисні, завтра прийдеться все починати спочатку.
9. Не примушуйте виконувати всі уроки за раз, після 15-20 хв. занять необхідні 10-15 хвилинні "перерви".
10. У спілкуванні з дитиною намагайтесь уникати умов: "Якщо ти зробиш, то..." Інколи умови стають нездійсненними і не залежать від дитини, і ви можете опинитися в дуже складній ситуації.
11. Під час приготування уроків не сидіть "над душею", дайте можливість працювати самій, але якщо ж потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка ("не хвилюйся все вийде", "давай розберемося разом", "я тобі допоможу"), похвала (навіть якщо не дуже виходить) необхідні. Не акцентуйте увагу на оцінках.
12. Знайдіть (постарайтеся знайти) протягом дня хоча б півгодини, коли ви будете належати тільки дитині, не відволікаючись на домашні справи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. В цей момент найважливіше справи дитини, радості, невдачі, турботи.
13. Віднайдіть єдину тактику спілкування усіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої суперечності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом, не вважайте зайвою літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Будьте уважними до скарг дитини на головний біль, втому, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, складності навчання.
15. Запам'ятайте, що навіть "зовсім великі" діти (ми часто говоримо "Ти вже великий" 7 – 8 – річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкавий дотик. Це все заспокоює їх, допомагає зняти напругу, яка накопичувалась за день, і спокійно заснути. Намагайтесь не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати контрольну роботу, що буде завтра.
Завтра новий день, і ми повинні зробити все можливе, щоб він був спокійним, добрим і радісним.
1. Учите ребенка правильно выбирать цель деятельности с точки зрения понимания «Зачем это нужно именно тебе, а не родителям или учителям». Для этого ставьте перед ребенком следующие вопросы: «Какого результата ты стремишься достичь в обучении?», «Кем ты себя видишь в будущем?», «Что ты можешь сделать для этого?», «Кто тебе может помочь?» и т. д.
2. Давайте своему ребенку право на ошибки. Не осуждайте, а помогайте учиться преодолевать трудности — это формирует уверенность в своих возможностях и способностях, повышает самооценку.
3. Формируйте ответственность.
4. Давайте ребенку возможность самостоятельно принимать решения и нести ответственность за результат вне зависимости от того, будет он положительным или отрицательным.
5. Анализируйте прошлые успехи и достижения, даже если они были совсем незначительными. Таким образом, вы поддерживаете попытки ребенка добиться новых результатов.
6. Повторяйте и закрепляйте успехи. Повторяя вчерашнюю работу, дети используют уже отшлифованные знания и умения, поэтому делают меньше ошибок, зато переживают чувство успешности.
7. Учите ребенка не бояться трудностей. Пусть он чувствует, что вы всегда готовы прийти ему на помощь.
8. Учите ребенка не просто учиться, а получать удовольствие от процесса и результата выполненной работы.
9. Всегда объясняйте своему ребенку причины ваших требований и требований учителей.
1. Не загружать новой информацией
За оставшееся время никаких "хвостов" вы не подтянете. А если сильно донимать ребенка чтением и счетом, вы сможете вызвать у него негативные эмоции по поводу школы. Конечно, почитать немножко, порешать несложные примеры можно, но все это должно быть в игровой, не принудительной форме. Кроме того, дошкольникам важно по несколько раз читать одни и те же книги. Они, хорошо зная "материал", стремятся подсказать вам, что будет дальше, поправляют, если вы допустили неточность.
Это производит в них активность, и тогда им будет абсолютно несложно уже на первом уроке высказать свою "взрослую" мнение.
2. Рассказать положительные истории со своей школьной жизни
Важно сформировать у будущего школьника позитивное отношение к школе. Если ребенок хочет учиться и уверен, что в школе интересно, тогда неизбежный стресс, связанный с новыми правилами и распорядком дня, большим количеством незнакомых людей, будет успешно преодолен.
Для этого чаще рассказывайте своему чаду забавные истории из своей школьной жизни.
3. Не делайте акцент на оценках
Многие родители допускают грубую ошибку, когда начинают пугать: "Читай, а то двойки будешь приносить". Важно акцентировать внимание ребенка на процессе обучения (ты узнаешь много нового, у тебя появятся новые друзья, ты станешь умным), а не на результате в виде хороших оценок, которые вообще лучше не вспоминать, тем более что в первом классе их не ставят.
4. Не пугайте школой
Ни в коем случае не ведите при ребенке разговоры, что у него "закончилось детство", не жалейте его: мол, бедненький, начинаются трудовые будни.
Даже в шутку не пугайте школой. Не стоит при малыше также обсуждать предстоящие расходы, сокрушаясь о дороговизне формы или канцтоваров.
5. Покупайте школьные принадлежности вместе с ребенком
Покупать портфель и все принадлежности для школы нужно с ребенком, тогда он оказывается вовлеченный в процесс подготовки к первому сентября. Пусть малыш именно сам выберет себе пенал, ручки, карандаши и линейки, тетради с красочным рисунками на обложке.
Придя домой, не прячьте покупки в шкаф, дайте их ребенку, чтобы он привык к новым для него вещам. Пусть он собирает портфель, носит его по квартире, раскладывает на столе тетради и карандаши, тогда простые указания учителя: "Достаньте красную ручку или тетрадь в линейку" не вызовут у малыша трудностей: он четко будет знать, где у него что лежит.
Хорошо также сходить с ребенком в выбранную школу, если вы еще этого не сделали. Погуляйте возле школы. Так малыш быстрее привыкнет к новому месту.
6. Играйте в школу
Пусть все игрушки вашего чада пойдут в первый класс, а любимая станет учителем.
В такой игре можно объяснить основные школьные правила: как сидеть за партой, как отвечать на уроке, как попроситься в туалет, что делать на перемене (15-минутные "уроки" должны чередоваться с пятиминутными "переменами".
7. Начинайте жить по новому распорядку дня
За месяц до школы нужно плавно подгонять режим дня к новому распорядку.
Старайтесь, чтобы ребенок ложился спать не позже десяти вечера, вставал в 7-8 утра. Очень важно сформировать у малыша представление о том, что и зачем нужно делать утром и вечером. Для этого хорошо использовать пробковую или пластмассовую доску на стене, где можно прикрепить бумажки, писать, рисовать.
Сначала попробуйте наглядно объяснить, что нужно сделать перед сном: собрать портфель, приготовить одежду (трусики, маечка, носочки), проверить чистая ли форма. Все эти действия лучше обозначать рисунками: портфель, разложенные вещи на стуле.
Накануне первого сентября выполняйте этот ритуал, играя. Пусть ребенок собирает свои детские книжки в портфель, складывает одежду на стул. С помощью рисунков можно изобразить и утренний распорядок: умываемся, одеваемся, кушаем, чистим зубы, одеваемся в школьную форму, чистим обувь, выходим из дома.
Все это поможет малышу лучше понять, как будет планироваться его день.
8. Подружите ребенка с часами
Необходимый для школы навык - ориентация во времени.
Если ваш малыш еще не разбирается, который час, научите его этому. Многим деткам легко ориентироваться по электронным часам. Ребенок должен знать, что означает четверть часа, полчаса, через час.
Повесьте в детской большие часы (любые, главное, чтобы ребенок мог узнавать по ним время. Во время чтения, игры или еды можно поставить часы на стол и обратить внимание ребенка на то, во сколько началось действие и во сколько оно закончилось.
9. Больше командных игр
В школе есть правила, которые необходимо выполнять: сидеть за партой, вставать, когда решит учитель, не кричать.
Без понимания этих элементарных законов ребенку будет трудно в 1-м классе. Чтобы развить в малыше умение подчиняться и играть по правилам, используйте командные игры. Благодаря им ребенок усвоит, что есть правила, которые нужно выполнять, и что от этого зависит результат.
Еще один важный урок, который дают малышу командные игры, - это спокойное отношение к проигрышу.
10. Тренируйте внимание и память
Хорошая игра на внимательность: всем раздается одинаковый текст, засекается время и нужно как можно больше и быстрее найти и вычеркнуть букв "с".
Проводите "занятия" сначала по 10 минут, завтра 15, доведите время "урока" до такой продолжительности, которая будет в школе. Тогда ребенка не так будут пугать бесконечные полчаса занятий.
Еще можно почаще играть в "Отвернись и назови".
Разложите на столе игрушки и дайте ребенку посмотреть на стол течение одной минуты. Затем он отворачивается и называет игрушки, лежащие на столе. Усложняйте задачу: добавьте игрушки, сокращайте время на запоминание. Можно заменить игрушку другой - ребенок, обернувшись, должен рассказать, что изменилось.
Навчання у школі – це новий і надзвичайно складний етап у житті 6-7 річних дітей та їх батьків. Напевно, перед кожним з учасників цієї події стоїть безліч питань, на які вони активно шукають відповідь. Наша психологічна служба допоможе батькам майбутніх першокласників знайти відповіді на питання, які їх хвилюють.
Перш за все необхідно знати, що прихід 6-7 річної дитини до школи збігається з психологічною кризою, пов’язаною з необхідністю навчання у школі і необхідністю взяти на свої маленькі плечі ряд обов’язків, які раніше виконували дорослі.
Не так важливо, чи вміє дитина читати і писати! Важливим є те, чи психологічно готова дитина до навчання, чи сформовані у неї мисленнєві операції, чи готова дитина сприймати і слухати вчителя, чи готова до навчальних навантажень.
Ми даємо приблизний перелік того, що необхідно дитині знати і вміти на кінець дошкільного періоду.
Для того, щоб успішно пройти конкурсну співбесіду для вступу до нашої школи, зверніть Вашу увагу на наступну інформацію:
Соціально-суспільні, побутові знання
Діти знають:
- назву нашої країни та її столиці;
- прапор, герб України;
- назву рідного міста, села, адресу, прізвище, ім’я, по-батькові батьків;
- дні тижня, їх послідовність;
- назву поточного місяця.
Діти вміють розповідати про свою сім’ю;
- називати і відрізняти різні частини доби і їх послідовність;
- розуміти поняття „вчора”, „сьогодні”, „завтра”, називати місяці року;
- відрізняти і називати дерева по листям та плодам.
Діти мають уявлення
- про сезонні зміни в природі;
- про свійських та диких тварин;
- про перелітних та зимуючих птахів;
- про залежність змін у живій природі від змін у неживій природі;
- про умови, необхідні для росту рослин;
- про лісові ягоди і гриби;
- про овочі і фрукти;
- про дерева, кущі, квіти
Мисленнєві операції
Діти вміють:
- порівнювати, класифікувати, групувати предмети;
- називати матеріали, з яких виготовлені ці предмети;
- розуміти значення узагальнюючих слів;
- порівнювати довжини, висоту, ширину;
- орієнтуватися на аркуші паперу;
- розрізняти форму предметів;
- створювати з кількох трикутників та чотирикутників більші за розміром фігури;
- порівнювати до 10 різних за формою предметів;
- ділити коло, квадрат на 2 і 4 рівні частини.
Математичні знання
Діти знають:
- склад числа першого десятка ( з окремих одиниць);
- як отримати число першого десятка, додаючи одиницю до попереднього числа та віднімаючи одиницю від наступного за ним в ряду;
- цифри 1,2,3,4,5,6,7,8,9;
- знаки +, -, =, <, >.
Діти вміють
- називати числа в прямому та оберненому порядку;
- співвідносити цифру і кількість предметів;
- складати та розв’язувати задачі на одну дію на додавання та віднімання;
- користуватися арифметичними знаками дій;
- вимірювати довжину предметів.
Моторика та координація
- прямо та твердо ходити, бігати, стрибати;
- точно ловити та кидати м’яча;
- протягом певного часу носити не дуже легкі та великі предмети;
- застібати ґудзики та зав’язувати шнурки;
- проводити на папері прямі рівні лінії;
- „бачити” рядок у зошиті та писати у ньому;
- бачити клітинки та точно виконувати по них малюнок.
У хороших родителей вырастают хорошие дети. Как часто слышим мы это утверждение часто затрудняемся объяснить, что же это такое - хорошие родители.
Будущие родители думают, что хорошими можно стать, изучив специальную литературу или овладев особыми методами воспитания. Несомненно, педагогические и психологические знания необходимы, но только одних знаний мало. Можно ли назвать хорошими тех родителей, которые никогда не сомневаются, всегда уверены в своей правоте, всегда точно представляют, что ребенку нужно и что ему можно, которые утверждают, что в каждый момент времени знают, как правильно поступить, и могут с абсолютной точностью предвидеть не только поведение собственных детей в различных ситуациях, но и их дальнейшую жизнь?
А можно ли назвать хорошими тех родителей, которые прибывают в постоянных тревожных сомнениях, теряются всякий раз, как сталкиваются с чем-то новым в поведении ребенка, не знают, можно ли наказать, а если прибегли к наказанию за проступок, тут же считают, что были не правы? Все неожиданное в поведении ребенка вызывает у них испуг, им кажется, что они не пользуются авторитетом, иногда сомневаются в том, любят ли их собственные дети. Часто подозревают детей в тех или иных вредных привычках, высказывают беспокойство об их будущем, опасаются дурных примеров, неблагоприятного влияния "улицы", выражают сомнение в психическом здоровье детей.
По-видимому, ни тех, ни других нельзя отнести к категории хороших родителей. И повышенная родительская уверенность, и излишняя тревожность не содействуют успешному родительству.
При оценке любой человеческой деятельности обычно исходят из некоторого идеала, нормы. В воспитательной деятельности, по-видимому, такой абсолютной нормы не существует. Мы учимся быть родителями, так же, как учимся быть мужьями и женами, как постигаем секреты мастерства и профессионализма в любом деле.
В родительском труде, как во всяком другом, возможны и ошибки, и сомнения, и временные неудачи, поражения, которые сменяются победами. Воспитание в семье - это та же жизнь, и наше поведение и даже наши чувства к детям сложны, изменчивы и противоречивы. К тому же родители не похожи друг на друга, как не похожи один на другого дети. Отношения с ребенком, так же как и с каждым человеком, глубоко индивидуальны и неповторимы.
Например, если родители во всем совершенны, знают правильный ответ на любой вопрос, то в этом случае они вряд ли смогут осуществить самую главную родительскую задачу - воспитать в ребенке потребность к самостоятельному поиску, к познанию нового.
Родители составляют первую общественную среду ребенка. Личности родителей играют существеннейшую роль в жизни каждого человека. Не случайно, что к родителям, особенно к матери, мы мысленно обращаемся в тяжелую минуту жизни. Вместе с тем чувства, окрашивающие отношения ребенка и родителей, - это особые чувства, отличные от других эмоциональных связей. Специфика чувств, возникающих между детьми и родителями, определяется главным образом тем, что забота родителей необходима для поддержания самой жизни ребенка. А нужда в родительской любви - поистине жизненно необходимая потребность маленького человеческого существа. Любовь каждого ребенка к своим родителям беспредельна, безусловна, безгранична. Причем если в первые годы жизни любовь к родителям обеспечивает собственную жизнь и безопасность, то по мере взросления родительская любовь все больше выполняет функцию поддержания и безопасности внутреннего, эмоционального и психологического мира человека.
Родительская любовь - источник и гарантия благополучия человека, поддержания телесного и душевного здоровья.
Именно поэтому первой и основной задачей родителей является создание у ребенка уверенности в том, что его любят и о нем заботятся. Никогда, ни при каких условиях у ребенка не должно возникать сомнений в родительской любви. Самая естественная и самая необходимая из всех обязанностей родителей - это относиться к ребенку в любом возрасте любовно и внимательно.
И тем не менее подчеркивание необходимости создания у ребенка уверенности в родительской любви диктуется рядом обстоятельств. Не так редки случаи, когда дети, повзрослев, расстаются с родителями. Расстаются в психологическом, душевном смысле, когда утрачиваются эмоциональные связи с самыми близкими людьми. Психологами доказано, что за трагедией подросткового алкоголизма и подростковой наркомании часто стоят не любящие своих детей родители. Главное требование к семейному воспитанию - это требование любви. Но здесь очень важно понимать, что необходимо не только любить ребенка и руководствоваться любовью в своих повседневных заботах по уходу за ним, в своих усилиях по его воспитанию, необходимо, чтобы ребенок ощущал, чувствовал, понимал, был уверен, что его любят, был наполнен этим ощущением любви, какие бы сложности, столкновения и конфликты ни возникали в его отношениях с родителями или в отношении супругов друг с другом. Только при уверенности ребенка в родительской любви и возможно правильное формирование психического мира человека, только на основе любви можно воспитать нравственное поведение, только любовь способна научить любви.
Многие родители считают, что ни в коем случае нельзя показывать детям любовь к ним, полагая что, когда ребенок хорошо знает, что его любят, это приводит к избалованности, эгоизму, себялюбию. Нужно категорически отвергнуть это утверждение. Все эти неблагоприятные личностные черты как раз возникают при недостатке любви, когда создается некий эмоциональный дефицит, когда ребенок лишен прочного фундамента неизменной родительской привязанности. Внушение ребенку чувства, что его любят и о нем заботятся, не зависит ни от времени, которое уделяют детям родители, ни от того, воспитывается ребенок дома или с раннего возраста находится в яслях и детском саду. Не связано это и с обеспечением материальных условий, с количеством вложенных в воспитание материальных затрат. Более того, не всегда видимая заботливость иных родителей, многочисленные занятия, в которые включается по их инициативе ребенок, содействуют достижению этой самой главной воспитательной цели.
Глубокий постоянный психологический контакт с ребенком - это универсальное требование к воспитанию, которое в одинаковой степени может быть рекомендовано всем родителям, контакт необходим в воспитании каждого ребенка в любом возрасте. Именно ощущение и переживание контакта с родителями дают детям возможность почувствовать и осознать родительскую любовь, привязанность и заботу.
Основа для сохранения контакта - искренняя заинтересованность во всем, что происходит в жизни ребенка, искреннее любопытство к его детским, пусть самым пустяковым и наивным, проблемам, желание понимать, желание наблюдать за всеми изменениями, которые происходят в душе и сознании растущего человека. Вполне естественно, что конкретные формы и проявления этого контакта широко варьируют, в зависимости от возраста и индивидуальности ребенка. Но полезно задуматься и над общими закономерностями психологического контакта между детьми и родителями в семье.
Контакт никогда не может возникнуть сам собой, его нужно строить даже с младенцем. Когда говориться о взаимопонимании, эмоциональном контакте между детьми и родителями, имеется в виду некий диалог, взаимодействие ребенка и взрослого друг с другом.
Диалог. Как строить воспитывающий диалог? Каковы его психологические характеристики? Главное в установлении диалога - это совместное устремление к общим целям, совместное видение ситуаций, общность в направлении совместных действий. Речь идет не об обязательном совпадении взглядов и оценок. Чаще всего точка зрения взрослых и детей различна, что вполне естественно при различиях опыта. Однако первостепенное значение имеет сам факт совместной направленности к разрешению проблем. Ребенок всегда должен понимать, какими целями руководствуется родитель в общении с ним. Ребенок, даже в самом малом возрасте, должен становиться не объектом воспитательных воздействий, а союзником в общей семейной жизни, в известном смысле ее создателем и творцом. Именно тогда, когда ребенок участвует в общей жизни семьи, разделяя все ее цели и планы, исчезает привычное единогласие воспитания, уступая место подлинному диалогу.
Наиболее существенная характеристика диалогичного воспитывающего общения заключается в установлении равенства позиций ребенка и взрослого.
Достичь этого в повседневном семейном общении с ребенком весьма трудно. Обычно стихийно возникающая позиция взрослого - это позиция "над" ребенком. Взрослый обладает силой, опытом, независимостью - ребенок физически слаб, неопытен, полностью зависим. Вопреки этому родителям необходимо постоянно стремиться к установлению равенства.
Равенство позиций означает признание активной роли ребенка в процессе его воспитания. Человек не должен быть объектом воспитания, он всегда активный субъект самовоспитания. Родители могут стать властителями души своего ребенка лишь в той мере, в какой им удается пробудить в ребенке потребность в собственных достижениях, собственном совершенствовании.
Требование равенства позиций в диалоге опирается на тот неоспоримый факт, что дети оказывают несомненное воспитывающее воздействие и на самих родителей. Под влиянием общения с собственными детьми, включаясь в разнообразные формы общения с ними, выполняя специальные действия по уходу за ребенком, родители в значительной степени изменяются в своих психических качествах, их внутренний душевный мир заметно трансформируется.
Равенство позиций отнюдь не означает, что родителям, строя диалог, нужно снизойти до ребенка, нет, им предстоит подняться до понимания "тонких истин детства".
Равенство позиций в диалоге состоит в необходимости для родителей постоянно учиться видеть мир в самых разных его формах глазами своих детей.
Контакт с ребенком, как высшее проявление любви к нему, следует строить, основываясь на постоянном, неустанном желании познавать своеобразие его индивидуальности. Постоянное тактичное всматривание, вчувствование в эмоциональное состояние, внутренний мир ребенка, в происходящие в нем изменения, в особенности его душевного строя - все это создает основу для глубокого взаимопонимания между детьми и родителями в любом возрасте.
Принятие. Помимо диалога для внушения ребенку ощущения родительской любви необходимо выполнять еще одно чрезвычайно важное правило. На психологическом языке эта сторона общения между детьми и родителями называется принятием ребенка. Что это значит? Под принятием понимается признание права ребенка на присущую ему индивидуальность, непохожесть на других, в том числе непохожесть на родителей. Принимать ребенка - значит утверждать неповторимое существование именно этого человека, со всеми свойственными ему качествами. Как можно осуществлять принятие ребенка в повседневном общении с ним? Прежде всего, необходимо с особенным вниманием относиться к тем оценкам, которые постоянно высказывают родители в общении с детьми. Следует категорически отказаться от негативных оценок личности ребенка и присущих ему качеств характера. К сожалению, для большинства родителей стали привычными высказывания типа: "Вот бестолковый! Сколько раз объяснять, бестолочь!", "Да зачем же я тебя только на свет родила, упрямец, негодник!", "Любой дурак на твоем месте понял бы, как поступить!".
Всем будущим и нынешним родителям следует очень хорошо понять, что каждое такое высказывание, каким бы справедливым по сути оно ни было, какой бы ситуацией ни вызывалось, наносит серьезный вред контакту с ребенком, нарушает уверенность в родительской любви. Необходимо выработать для себя правило не оценивать негативно самого ребенка, а подвергать критике только неверно осуществленное действие или ошибочный, необдуманный поступок. Ребенок должен быть уверен в родительской любви независимо от своих сегодняшних успехов и достижений. Формула истиной родительской любви, формула принятия - это не "люблю, потому что ты - хороший", а "люблю, потому что ты есть, люблю такого, какой есть".
Но если хвалить ребенка за то, что есть, он остановится в своем развитии, как же хвалить, если знаешь сколько у него недостатков? Во-первых, воспитывает ребенка ни одно только принятие, похвала или порицание, воспитание состоит из многих других форм взаимодействия и рождается в совместной жизни в семье. Здесь же речь идет о реализации любви, о созидании правильного эмоционального фундамента, правильной чувственной основы контакта между родителями и ребенком. Во-вторых, требование принятия ребенка, любви к такому, какой есть, базируется на признании и вере в развитие, а значит, в постоянное совершенствование ребенка, на понимание бесконечности познания человека, даже если он совсем еще мал. Умению родителей общаться без постоянного осуждения личности ребенка помогает вера во все то хорошее и сильное, что есть в каждом, даже в самом неблагополучном, ребенке. Истинная любовь поможет родителям отказаться от фиксирования слабостей, недостатков и несовершенств, направит воспитательные усилия на подкрепление всех положительных качеств личности ребенка, на поддержку сильных сторон души, к борьбе со слабостями и несовершенствами.
Контакт с ребенком на основе принятия становится наиболее творческим моментом в общении с ним. Уходит шаблонность и стереотипность, оперирование заимствованными или внушенными схемами. На первый план выступает созидательная, вдохновенная и всякий раз непредсказуемая работа по созданию все новых и новых "портретов" своего ребенка. Это путь все новых и новых открытий.
Оценку не личности ребенка, а его действий и поступков важно осуществлять, меняя их авторство. Действительно, если назвать своего ребенка недотепой, лентяем или грязнулей, трудно ожидать, что он искренне согласится с вами, и уж вряд ли это заставит изменить его свое поведение. А вот если обсуждению подвергся тот или иной поступок при полном признании личности ребенка и утверждении любви к нему, гораздо легче сделать так, что сам ребенок оценит свое поведение и сделает правильные выводы. Он может ошибиться и в следующий раз или по слабости воли пойти по более легкому пути, но рано или поздно "высота будет взята", а ваш контакт с ребенком от этого никак не пострадает, наоборот, радость от достижения победы станет вашей общей радостью.
Контроль за негативными родительскими оценками ребенка необходим еще и потому, что весьма часто за родительским осуждением стоит недовольство собственным поведением, раздражительность или усталость, возникшие совсем по другим поводам. За негативной оценкой всегда стоит эмоция осуждения и гнева. Принятие дает возможность проникновения в мир глубоко личностных переживаний детей, появление ростков "соучастия сердца". Печаль, а не гнев, сочувствие, а не мстительность - таковы эмоции истинно любящих своего ребенка, принимающих родителей.
Независимость ребенка. Связь между родителями и ребенком относится к наиболее сильным человеческим связям. Чем более сложен живой организм, тем дольше должен он оставаться в тесной зависимости от материнского организма. Без этой связи невозможно развитие, а слишком раннее прерывание этой связи представляет угрозу для жизни. Человек принадлежит к наиболее сложным биологическим организмам, поэтому никогда не станет полностью независимым. Человек не может черпать жизненные силы только из самого себя. Человеческая жизнь, как говорил психолог А.Н.Леонтьев, - это разъятое, разделенное существование, главным признаком которого является потребность сближения с другим человеческим существом. Вместе с тем связь ребенка с его родителями внутренне конфликтна. Если дети, взрослея, все более приобретают желание отдаления этой связи, родители стараются как можно дольше ее удержать. Родители хотят уберечь молодежь перед жизненными опасностями, поделиться своим опытом, предостеречь, а молодые хотят приобрести свой собственный опыт, даже ценой потерь, хотят сами узнать мир. Этот внутренний конфликт способен порождать множество проблем, причем проблемы независимости начинают проявляться довольно рано, фактически с самого рождения ребенка. Действительно, избранная дистанция в общении с ребенком проявляется уже в той или иной реакции матери на плач младенца. А первые самостоятельные шаги, а первое "Я - сам!", выход в более широкий мир, связанный с началом посещения детского сада? Буквально каждый день в семейном воспитании родители должны определять границы дистанции.
Решение этой задачи, иными словами, предоставление ребенку той или иной меры самостоятельности регулируется прежде всего возрастом ребенка, приобретаемыми им в ходе развития новыми навыками, способностями и возможностями взаимодействия с окружающим миром. Вместе с тем многое зависит и от личности родителей, от стиля их отношения к ребенку. Известно, что семьи весьма сильно различаются по той или иной степени свободы и самостоятельности, предоставляемой детям. В одних семьях первоклассник ходит в магазин, отводит в детский сад младшую сестренку, ездит на занятия через весь город. В другой семье подросток отчитывается во всех, даже мелких, поступках, его не отпускают в походы и поездки с друзьями, охраняя его безопасность. Он строго подотчетен в выборе друзей, все его действия подвергаются строжайшему контролю.
Необходимо иметь в виду, что устанавливаемая дистанция связана с более общими факторами, определяющими процесс воспитания, прежде всего с мотивационными структурами личности родителей. Известно, что поведение взрослого человека определяется достаточно большим и сложным набором разнообразных побудителей, обозначаемых словом "мотив". В личности человека все мотивы выстраиваются в определенную, индивидуальную для каждого подвижную систему. Одни мотивы становятся определяющими, главенствующими, наиболее значимыми для человека, другие - приобретают подчиненное значение. Иными словами, любая человеческая деятельность может быть определена через те мотивы, которые ее побуждают. Бывает так, что деятельность побуждается несколькими мотивами, иногда одна и та же деятельность вызывается разными или даже противоположными по своему психологическому содержанию мотивами. Для правильного построения воспитания родителям необходимо время от времени определять для самих себя те мотивы, которыми побуждается их собственная воспитательная деятельность, определять, что движет их воспитательными условиями.
